Класифікація під джерелами права соціального забезпечення розуміються ті чи інші нормативні акти, як форми вираження нормативної державної волі, спрямованої на регулювання різних за характером і змістом суспільних відносин, але які містять в собі норми, що регулюють правовідносини, які виникають між громадянами та відповідними органами з приводу соціального забезпечення громадян. Формами вираження права можуть бути закони і підзаконні акти. Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, в тому числі і на соціальне забезпечення, є Конституція України. Закони як нормативно-правові акти наділені вищою юридичною силою. Це означає, що всі інші правові акти не повинні суперечити закону. В Україні, згідно Конституції України, закони приймаються єдиним вищим органом законодавчої влади - Верховною Радою України. Підзаконні нормативні акти, як різновид правових актів, видаються відповідно до законів, на основі законів, на виконання їх, для конкретизації законодавчих приписів чи їх тлумачення, а також для встановлення первинних норм. Вони є своєрідним засобом забезпечення виконання законів. В Україні створено єдину державну систему соціального забезпечення, яка передбачає централізоване правове регулювання, що гарантує повсюдно на всій території країни однакові умови та норми, рівні можливості здійснення громадянами свого одного з найважливіших конституційних прав - права на соціальне забезпечення. Крім того, місцевими органами державної влади можуть видаватися нормативні акти, якими передбачається надання окремим категоріям громадян додаткових, крім тих, які передбачені законодавством, певних видів соціального забезпечення. Але такі нормативні акти діють лише на території відповідної місцевої ради і передбачені цими нормами види соціального забезпечення фінансуються із місцевого бюджету. В залежності від цілеспрямованості, нормативно-правові акти, що є джерелами права соціального забезпечення, можна класифікувати за рядом ознак: за органами правотворчості, за формою акту, за сферою дії, за юридичною силою акту, за колом регульованих правовідносин, за дією нормативного акту у часі і в просторі, за колом осіб, за характером нормативних положень тощо. В залежності від органів правотворчості джерела права соціального забезпечення можуть поділятися на акти, які видаються: ) вищими органами державної влади та управління (Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Президентом України); ) центральними органами державного управління (Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством фінансів, Національним банком, Пенсійним фондом, Фондом соціального страхування). Цими органами нормативні акти приймаються як самостійно, так і сумісно з іншими органами; ) місцевими органами державної влади та самоврядування; За формою акта джерела права соціального забезпечення можуть бути класифіковані на: закони, укази, декрети, постанови, розпорядження, накази, інструкції, правила, положення тощо. За сферою дії джерела поділяються на: загальнодержавні та локальні (місцевої дії). За ступенем узагальнення поділяються на: ) комплексні, тобто такі, які водночас є джерелами кількох галузей права; ) базові, зазвичай, це закони чи постанови, прийняті Верховною Радою України, які містять загальні положення, а детальне регламентування передбачене підзаконними актами. Основним критерієм розмежування джерел права соціального забезпечення слід визнати класифікацію за їх юридичною силою. В цьому плані вони поділяються на: а) міжнародні правові акти, ратифіковані Україною; б) закони України; в) підзаконні нормативні акти: - Укази Президента України; - декрети, постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України; - накази, інструкції, правила центральних органів виконавчої влади; - розпорядження та рішення місцевих органів виконавчої влади та самоврядування. Система юридичних джерел права соціального забезпечення побудована на принципах ієрархії і являє собою порядок розміщення джерел права залежно від їх юридичної сили і зводиться до таких принципів: - відмінності конституційного і законодавчого регулювання; - пріоритет актів законодавчої влади перед актами виконавчої влади; - перевага актів вищих органів держави у порівнянні з нижчими; - наявність первинних і вторинних актів; - можливість зупинення і скасування нормативних актів. Ієрархія законодавчих джерел базується на підпорядкованості органів, що приймають акти. Саме місце органу в структурі державних органів влади і управління визначає місце того чи іншого джерела в системі джерел права. Всі нормативно-правові акти, що видаються в нашій державі передусім класифікуються за характером та особливостями тих суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані. Така класифікація відповідає поділові системи права на галузі, підгалузі та правові інститути. Часто один і той самий нормативно-правовий акт містить норми, що регулюють різні за характером суспільні відносини, будучи водночас джерелом кількох галузей права. Наприклад, Закон України Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи є джерелом водночас таких галузей права, як екологічне, трудове, земельне, фінансове право, право соціального забезпечення тощо. А Конституція України є джерелом будь-якої галузі національної системи права. Право соціального забезпечення має досить складну систему юридичних джерел, що обумовлено характером правового регулювання цієї галузі права. Предмет права соціального забезпечення включає різноманітні суспільні відносини з матеріального забезпечення і соціального обслуговування. Тому джерела права соціального забезпечення можна класифікувати відповідно за основними видами соціального забезпечення: пенсії і допомоги, професійне навчання і працевлаштування інвалідів, соціально-побутове, житлово-комунальне та медичне обслуговування пенсіонерів, медикосоціальна експертиза, протезно-ортопедична допомога, забезпечення спеціальними транспортними засобами і засобами пересування, утримання осіб похилого віку і інвалідів в стаціонарних закладах системи соціального захисту, пільги на проїзд в громадському транспорті, пільги в оподаткуванні, а також різноманітні види соціального забезпечення, передбачені міжнародними угодами і договорами України з іншими державами в області соціального забезпечення. Дія нормативно-правового акта в часі визначається моментом набрання ним чинності та моментом припинення його дії. Порядок набрання чинності нормативно-правовими актами визначений Указом Президента України від червня р. № / Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності , де зазначено, що нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Такими друкованими виданнями є газета Урядовий кур'єр , Офіційний вісник України та Відомості Верховної Ради України . Дія нормативного акта може припинятися відповідним компетентним на це органом або після закінчення строку його дії (в разі видання на певний строк) чи у зв'язку із заміною його новим. В основних нормативних актах, що регулюють соціальне забезпечення, зазвичай вказується час набрання ними чинності, вони видаються здебільшого на тривалий термін і втрачають чинність у зв'язку із заміною їх новими. За загальним правилом, нормативно-правові акти не мають зворотної сили, тобто вони регулюють тільки ті відносини, що виникають після набрання ними чинності. Але, як виняток, законодавець може надавати окремим актам зворотної сили. Однією з особливостей джерел права соціального забезпечення полягає в тому, що багатьом із них надано зворотної сили, зокрема тим, які визначають порядок нарахування трудового стажу, оскільки трудовий стаж - це завжди суспільно-корисна діяльність людини в минулому. За дією у просторі нормативно-правові акти, що регулюють соціальне забезпечення поділяються на такі, що діють на всій території України, тобто які є загальнодержавними і такі, що прийняті місцевими органами державної влади та самоврядування і діють лише на території певної адміністративно-територіальної одиниці (міста, району тощо). Нормативно-правові акти, що регулюють соціальне забезпечення, зазвичай, поширюються на всіх осіб, які на законних підставах перебувають на території України, а в окремих випадках і за її межами (наприклад, в разі виплати громадянам, що виїхали за кордон, пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання). Такі акти віднесені до загальних. Наприклад, Закон України Про пенсійне забезпечення від листопада р. особливістю таких нормативних актів є те, що вони на відміну від окремих нормативних актів інших галузей права, таких як трудове, земельне, житлове тощо поширюються не тільки на громадян України, а й на іноземних громадян та осіб без громадянства, в тому числі на осіб, які набули в Україні статусу біженців. У ряді випадків суб'єктами відносин, що регулюються нормативно-правовим актом, є не всі, а певні, визначені цим актом, категорії громадян. Такий акт називається спеціальним. Наприклад, Закон України Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ від квітня р. За характером нормативних положень, що містяться в нормативному акті, вони класифікуються як первинні та вторинні, основні та похідні. У первинному акті містяться положення, які потім розвиваються і детальніше регламентуються в інших (вторинних) актах, що зазвичай видаються, порівняно до первинних актів, нижчими державними органами. Так, наприклад, Конституція України, в якій закріплено право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, є первинним актом по відношенню до Закону України Про пенсійне забезпечення , а цей закон єпервинним, наприклад, по відношенню до постанови Кабінету Міністрів України від березня р. № Про затвердження списків № і № виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах , а ця постанова Кабінету Міністрів України в свою чергу є первинною відносно роз'яснення Міністерства соціального захисту населення України та Міністерства праці України від травня р. Про порядок застосування списків № і виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах . Основні акти - це ті, в яких містяться нові правові норми. Похідні акти не містять нових норм, вони лише відтворюють прийняті норми, пояснюючи їхній зміст або порядок їх застосування. Наприклад, роз'яснення Міністерства соціального захисту населення України від березня року Про деякі питання застосування окремих статей Закону України Про пенсійне забезпечення . Джерела права соціального забезпечення в Україні не достатньо систематизовані, оскільки ще не проведено загальної галузевої кодифікації законодавства, не зважаючи, що діє низка кодифікованих актів у вигляді окремих законів.